Архів В. Пержила: знайти більше, ніж шукаєш

есе

Ганна Пеліна

За своє життя Володимир Пержило зібрав немалу кількість бобін та аудіокасет. Що собою являє цей архів? Він не є суто науковим, документальним або приватним. Скоріше, це все разом – найцінніші сторінки особистого життя, які хотілося назавжди зафіксувати, як от гра доньки на фортепіано, розмови із попутчиками під час подорожей, фольклорні експедиції у найвіддаленіші і майже не досліджені території проживання українців та багато чого ще. І ця особливість робить архів Пержила цікавим митцям із різними інтересами. Кожен знайде в ньому щось для себе. В цьому невеликому есе ви дізнаєтеся про те, що він побачив, що він почув, що здалося йому парадоксальним, незвичним, дивним та цікавим.

 

Архів В. Пержила: знайти більше, ніж шукаєш

За своє життя Володимир Пержило зібрав немалу кількість бобін та аудіокасет. Що собою являє цей архів? Він не є суто науковим, документальним або приватним. Скоріше це все разом – найцінніші сторінки особистого життя, які хотілося назавжди зафіксувати, як от гра доньки на фортепіано, розмови із попутниками під час подорожей, фольклорні експедиції у найвіддаленіші і майже не досліджені території проживання українців, та багато чого ще. І ця особливість робить архів Пержила цікавим митцям різних галузей. Кожен знайде в ньому щось для себе. 

Чи думав колись Володимир Пержило, що його архів стане загальнодоступним? Якось він писав, що навіть не мріє про видання своїх фольклорних записів. Тим паче, навряд чи він передбачав, що зібрані ним матеріали будуть джерелом творчості для сучасного покоління художників. Що через рік після його смерті молоді митці з різних країн протягом двох тижнів надихатимуться його записами. Але випадковості не випадкові, і ті, хто уважно послухав його дещо калейдоскопічний архів, зрозуміли, як трепетно він до нього ставився. У цьому, певно, й заховано секрет того, що записи стали основою сучасного цифрового проекту.

«Для кого чорт, а для кого – красавиця», – сказали Володимиру Пержило в одному з інтерв’ю інформанти. І ця фраза дуже точно характеризує його архів. Бо кожен зможе знайти у ньому для себе щось цінне. Треба тільки захотіти. 

Для фольклористів представляє вартість лише частина його архіву, бо тут багато записів академічної музики, самодіяльних колективів, пісень пізнього формування. Тобто того, до чого фольклористи зазвичай ставляться скептично, а іноді навіть і зверхньо. Але грамотно «відсіявши» непотрібне, навіть професіонал знайде собі в цьому архіві цінні джерела. Наприклад, автентичні фольклорні записи з території Росії (Жовтий Клин) та Польщі (Любачівщина), де проживають українці.  

Звісно ж, Пержило не був професійним фольклористом, він був аматором. І це відчувається у тому, як хаотично він іноді записує матеріал, не завжди зафіксувавши на носії імена інформантів, дату та місце запису. Або у невдалому розташуванні звукозаписувального пристрою, що «спотворювало» звук перебільшенням рівня запису (перемодуляція). Тобто, він не у повному обсязі опанував фольклористично-польову «кухню», за що етномузикологи його критикуватимуть. Але, як аматору який абсолютно щиро робить те, що робить, безпосередність і невимушеність допомагала йому у спілкуванні, спонукала відкритості у контактах із носіями традиції. 

Цінно, що деякі записи, як от хрестини у селі Стільско Миколаївського району або весілля у місті Нестерові Львівської області він зробив «наживо», а не у звичних для фольклориста умовах, коли штучно стимулюєш спогади носіїв традиції, розпитуючи про те «що у вас співали на хрестинах, на весіллі?».

Ніколи не знаєш, які звуки навколишнього світу стануть у нагоді. Навряд чи Володимир Пержило створював свій архів, як «базу семплів», але, як бачимо, існує і такий, абсолютно новий спосіб прочитання архівного матеріалу, що розширює його можливості й функції. Життєві розмови, сміх, плач, різноманітні побутові шуми – все, що етномузиколог «відрізає» зі своїх записів, залишаючи «найцінніше» – пісні, насправді, може стати невичерпним джерелом для творчості митців. 

Тож, архів В. Пержила – не просто валіза із віджилими носіями звукозапису, які можуть зацікавити лише музейників і дослідників. Це й можливість сучасній людині почути музику, яка щезає, голоси людей, більшості з яких вже немає на світі, і спробувати ці звки інтерпретувати по-своєму. Це, врешті,  звуковий документ часів, що минули.

10 фактів з життя Володимира Пержила

  • Він народився в Олешичі, на території сучасної Польщі в 1938 році
  • У віці 8 років під час операції «Вісла» його та його родину депортували на Львівщину.
  • Закінчив Львівське музично-педагогічне училище імені І. Ф. Колессі
  • Навчався на двох факультетах Львівської консерваторії - диригентському та вокальному.
  • Він почав збирати фольклор у 1968 році, коли вперше зустрівся з представниками української діаспори на берегах Волги (Надволжя).
  • Все життя він писав музику, працював з різними музичними колективами, був солістом хорів Трембіти та Бояна, керував хором «Гімн» та «Квартет квартету».
  • У 1970-90 роках здійснив кілька польових фольклорно-етнографічних експедицій на Схід (Волгоградська, Астраханська, Саратовська області).
  • Він записав понад 240 українських топонімів - назви населених пунктів на берегах Волги.
  • Він створив та опублікував у Львові карту поселення українців Волгою під назвою «Жовтий клин», яка була включена до серії «Соборна Україна».
  • Він опублікував декілька збірок книг, серед яких «Забута гілка українського народу» (Львів, 2010 р.) Та «Вечір святого Миколая: нариси» (Львів, 2012 р.).