V. Perzhilo’s archiv

Essay

by Hanna Pelina

During his life, Volodymyr Perzhylo collected a considerable number of reels and audio cassettes. What is this archive? It’s not purely scientific, documentary or private. Rather, it is all together – the most valuable pages of personal life he would like to fix forever, such as his daughter’s playing the piano, conversations with fellow travellers, folk expeditions to the most remote and almost unexplored territories where Ukrainians live, and much more. And this feature makes the Perzhylo archive valuable for artists with different interests. Everyone will find something in it for himself or herself. In this short essay, you will learn about what he saw, what he heard, what seemed paradoxical, unusual, strange and interesting to him.

Архів В. Пержила: знайти більше, ніж шукаєш

За своє життя Володимир Пержило зібрав немалу кількість бобін та аудіокасет. Що собою являє цей архів? Він не є суто науковим, документальним або приватним. Скоріше це все разом – найцінніші сторінки особистого життя, які хотілося назавжди зафіксувати, як от гра доньки на фортепіано, розмови із попутниками під час подорожей, фольклорні експедиції у найвіддаленіші і майже не досліджені території проживання українців, та багато чого ще. І ця особливість робить архів Пержила цікавим митцям різних галузей. Кожен знайде в ньому щось для себе. 

Чи думав колись Володимир Пержило, що його архів стане загальнодоступним? Якось він писав, що навіть не мріє про видання своїх фольклорних записів. Тим паче, навряд чи він передбачав, що зібрані ним матеріали будуть джерелом творчості для сучасного покоління художників. Що через рік після його смерті молоді митці з різних країн протягом двох тижнів надихатимуться його записами. Але випадковості не випадкові, і ті, хто уважно послухав його дещо калейдоскопічний архів, зрозуміли, як трепетно він до нього ставився. У цьому, певно, й заховано секрет того, що записи стали основою сучасного цифрового проекту.

«Для кого чорт, а для кого – красавиця», – сказали Володимиру Пержило в одному з інтерв’ю інформанти. І ця фраза дуже точно характеризує його архів. Бо кожен зможе знайти у ньому для себе щось цінне. Треба тільки захотіти. 

Для фольклористів представляє вартість лише частина його архіву, бо тут багато записів академічної музики, самодіяльних колективів, пісень пізнього формування. Тобто того, до чого фольклористи зазвичай ставляться скептично, а іноді навіть і зверхньо. Але грамотно «відсіявши» непотрібне, навіть професіонал знайде собі в цьому архіві цінні джерела. Наприклад, автентичні фольклорні записи з території Росії (Жовтий Клин) та Польщі (Любачівщина), де проживають українці.  

Звісно ж, Пержило не був професійним фольклористом, він був аматором. І це відчувається у тому, як хаотично він іноді записує матеріал, не завжди зафіксувавши на носії імена інформантів, дату та місце запису. Або у невдалому розташуванні звукозаписувального пристрою, що «спотворювало» звук перебільшенням рівня запису (перемодуляція). Тобто, він не у повному обсязі опанував фольклористично-польову «кухню», за що етномузикологи його критикуватимуть. Але, як аматору який абсолютно щиро робить те, що робить, безпосередність і невимушеність допомагала йому у спілкуванні, спонукала відкритості у контактах із носіями традиції. 

Цінно, що деякі записи, як от хрестини у селі Стільско Миколаївського району або весілля у місті Нестерові Львівської області він зробив «наживо», а не у звичних для фольклориста умовах, коли штучно стимулюєш спогади носіїв традиції, розпитуючи про те «що у вас співали на хрестинах, на весіллі?».

Ніколи не знаєш, які звуки навколишнього світу стануть у нагоді. Навряд чи Володимир Пержило створював свій архів, як «базу семплів», але, як бачимо, існує і такий, абсолютно новий спосіб прочитання архівного матеріалу, що розширює його можливості й функції. Життєві розмови, сміх, плач, різноманітні побутові шуми – все, що етномузиколог «відрізає» зі своїх записів, залишаючи «найцінніше» – пісні, насправді, може стати невичерпним джерелом для творчості митців. 

Тож, архів В. Пержила – не просто валіза із віджилими носіями звукозапису, які можуть зацікавити лише музейників і дослідників. Це й можливість сучасній людині почути музику, яка щезає, голоси людей, більшості з яких вже немає на світі, і спробувати ці звки інтерпретувати по-своєму. Це, врешті,  звуковий документ часів, що минули.

10 facts about the life of Vladimir Perzhil

  • He was born in Oleszychi, in the territory of modern Poland in 1938
  • At the age of 8, during Operation Vistula he and his family were deported to Lviv region.
  • He graduated from the Lviv Music and Pedagogical School named after I. F. Colessi
  • He studied at two faculties of the Lviv Conservatory - conductor and vocal.
  • He started collecting folklore in 1968 when he first met with representatives of the Ukrainian diaspora on the banks of the Volga (Nadvolzhya).
  • Throughout his life he wrote music, worked with various music groups, was a soloist of the choirs of Trembita and Boyan, and directed the Anthem Choir and the Quartet Quartet.
  • In 1970-90 he made several field folklore-ethnographic expeditions to the East (Volgograd, Astrakhan, Saratov regions).
  • He recorded more than 240 Ukrainian place names - names of settlements on the banks of the Volga.
  • He created and published in Lviv a map of the settlement of Ukrainians by the Volga under the name "Yellow Wedge", which was included in the series "Cathedral Ukraine".
  • He has published several collections of books, including "The Forgotten Branch of the Ukrainian People" (Lviv, 2010), and "The Evening of St. Nicholas: Essays" (Lviv, 2012).